(no subject)

сьогодні я себе люблю
рідко, але буває і таке
так люблю, що, здається, усі мають негайно переді мною падать ніц у захваті
ось такі каруселі
нещодавно був страшенний зрив. через упирів знову
у мене така є особливість психологічна - я мовчу, збираю, посміхаюсь, а потім десь у кутку засяду і починаю беззвучно волать
але все-таки духи мене пожаліли - через годину я вже мала розмову, яка дала мені надію
слабеньку, але я вчепилась в неї, як голодний собака у кістку і тепер заховала її, пам'ятаю про неї і воно гріє
тепер я дуже добре розумію навіщо собаки ховають кістки, на яких не залишилось м'яса
гріє вже одна тільки пам'ять про м'ясо

(no subject)

я сюди пишу, очевидно, тільки у такі моменти, коли хочется хіба шо лоба розбити
і пишу щоб не бити
бо лоба шкода
хоч я себе інколи ненавиджу, але не настільки, щоб різати себе чи завдати якихось інших ушкоджень
тим більше, що розбитим лобом проблеми не вирішити
мамо, чому я така слабка
чому не можу бути сама собі господинею
чому не можу заробляти своїм розумом
чому змушена вкалувать на різноманітних уродів, які на мені тільки наживаються
мамо, я ненавиджу цю срану систему зайнятості
я вже готова щодня купувати лотереї, щоб тішатися однією надією: колись виграти, а потім ходити по співбесідах і відкритим текстом посилати нах усіх упирів, які пропонують жалюгідні умови
хоча... мабуть мій запал вже через місяць максимум закінчився б
а упири не закінчаться ніколи!

(no subject)

майже рік промайнув і ось знову привіт цьому сраному щоденникові
усе було добре, допоки на мене не впало якесь прокляття чи заговор з приводу відсутності рентабельності моєї затії
затія триває вже рік і напевно це якийсь такий тест на міцність
половина постійних клієнтів зістрибнула, а нові не знаходяться
я у розпачі
хто ще раз скаже, що криза минула - приб'ю
у багатьох потенційних клієнтів тупо нема грошей. ось коли припинять економити, тоді криза і закінчена, а поки що - піздєць усім
не економлять тільки на жратві та милі
ось чим потрібно займатися, а не тим, що я роблю

ще мене дратує той факт, що затію я реалізую не сама і мій внесок у неї більше, ніж у мого напарника. а шоб напарник щось робив, то йому треба про це постійно гавкать. і коли напарник нічого не робить, то і я сама не хочу нічого робити

(no subject)

Мені сьогодні було погано весь день...

(no subject)

От що з цим поробиш?
З негативом. Вмовляєш себе, пояснюєш собі, мовляв, досить, все - вирішили, розставили по поличках, проїхали, забули. Невеличка пауза. А потім знову за рибу гроші. По колу.

Дивна річ - народжуєшся сильним, а чим ближче до кінця, тим слабкіше стаєш. Якби дорослі хворіли такими хворобами, як діти, то смертість була б набагато вище. Ось для прикладу взяти хоча б переживання стрессу. Він раніше був в мене який - одразу в сльози, депресія на пару днів, з тиждень переживань, і потім попускає. А тепер який? Тепер я вмовляю себе тиждень, що все добре, потім ще місяць про це згадую і може якось пару разів очі змокріють. І рік пройде, а я все одно про стресову ситуацію пам'ятатиму і псуватиму собі нерви. Ніби то зовні і спокійніше стало, але насправді набагато гірше, ніж як би одразу в сльози.

І так в усьому. З віком вчишся добре тільки одному - брехати самому собі. І чим далі - тм майстерніше. А чому власне я маю навчитися? Як людина має розвиватися? Ну ось є ж у нас своя якась программа в матеріальному - а-ля посадити дерево, побудувати будинок, виростити дитину і т.д. А в духовному? Приходиш сюди, нічого особливо не розуміючи, а потім за деревами з будинками та дитинами йдеш знову-таки без усвідомлення що ж це було.

(no subject)

Адміністрація жж вкрала мій абстрактний юзерпік і підсунула свиню синього слона

Фу

(no subject)

Коли намагаєшся дивитися на все з двох сторін і бути, так би мовити, об'єктивним, межа між хорошим та поганим зникає. Раптом розумієш, що немає ані хорошого, ані поганого. Є ланцюжок подій-прагнень-мотивів-бажань-страждань

(no subject)

Правильно поставлена задача - це 70% всієї справи.